12:40, Вчора
Українські вʼязні, що йдуть на фронт : "Я вмію вбивати. Тут за це мене не засудять"
Виправна колонія №4 не пропонує легких шляхів до свободи.
Хоча офіційно це тюрма середнього рівня безпеки, високі білі стіни з колючим дротом і масивні залізні ворота швидше нагадують "максималку".
Тут відбували покарання Андрій Аскеров і Роман Чех — обох засудили за торгівлю наркотиками. Але вони знайшли для себе інший шлях до "дострокового звільнення".
Чоловіки подали заявки і були прийняті до лав української армії. В обмін на свободу вони мають пройти місячну підготовку й воювати, "доки не закінчиться війна".
"Я не уявляю, що означає вбити людину, бачив це лише у фільмах", — зізнається Андрій, який уже відсидів півтора року зі свого шестирічного терміну.
Для 30-річного чоловіка головним мотивом, звісно, є свобода. Але є й інша мета — повернутися в суспільство не як злочинець, а як громадянин, що зробив свій внесок.
Після ухвалення нового закону минулого року понад 10 000 ув'язнених приєдналися до лав української армії — серед них є й ті, хто скоював убивства.
Проте засуджені за найтяжчі злочини — умисні вбивства двох чи більше людей, серійні вбивства, сексуальне насильство, корупцію чи державну зраду — залишаються за ґратами.
Автор фото,Matthew Goddard/BBC
"Всі так чи інакше опиняться на передовій", - каже Роман, знімаючи сірий тюремний комбінезон і одягаючи військову форму.
"Я міг би назавжди залишитися з тавром злочинця, але якщо відслужу - стану військовослужбовцем", - додає він тихо.
Для 36-річного чоловіка служба - не лише шлях до виправлення, а й особиста “помста".
"Моїй сестрі було б зараз 21, - розповідає Роман. - Вона загинула, коли в 2023 році російська ракета влучила в її дім у Харкові".
"Найбільше я хочу помститися за неї".
На найнебезпечнішій лінії
За даними уряду, більшість засуджених пішли добровольцями в піхоту і беруть участь у жорстких боях.
Вони також увійдуть до нового штурмового корпусу, який президент Володимир Зеленський анонсував у вересні.
У сучасній війні, де класичні десантники й морська піхота поступово втрачають колишню роль, цей підрозділ має штурмувати російські позиції з використанням дронів.
Автор фото,Matthew Goddard/BBC
Але ціна свободи висока: доведеться воювати на найнебезпечніших ділянках фронту — і без чітких строків служби.
Виживуть не всі. Як заявив заступник керівника колонії №4, половина з приблизно тисячі ув'язнених, які добровільно пішли на фронт, вже загинула.
"Ми вміємо воювати"
На півдні України, у переобладнаних сільськогосподарських приміщеннях, розташувалася невелика військова база. Для тридцяти поранених бійців це — тимчасовий перепочинок.
Усі вони — колишні ув'язнені, які повернулися зі східного фронту.
37-річний Олексій отримав тяжке поранення ноги під Великою Новосілкою на Донеччині.
"Нас накрила артилерія, міни, керовані бомби, — згадує він. — Я не очікував, що так багато моїх товаришів загине".
До війни Олексій відбував восьмирічний термін за наркоторгівлю. Тепер, сидячи на імпровізованій койці, він пояснює, чому вважає колишніх ув'язнених кращими солдатами, ніж мобілізованих цивільних.
"Якщо зі свободи беруть, то виловлюють на вулиці. Зловлять якогось незрозуміло кого….одного, другого, десятого, двадцятого та силою притягнуть. Від цицьки маминої відривають. Куди він піде воювати? — вигукує він емоційно. — А ми знаємо, як воювати. І дуже добре знаємо!"
Це підтверджують шеврони й документи, зірвані з убитих російських солдатів. Ці речі лежать на столі поруч — бійці привезли їх із фронту.
Автор фото,Matthew Goddard/BBC
"На моєму рахунку вже багато їхніх голів та я повиводив багато трьохсотих", — додає Андрій Андрійчук.
На його тілі — шрами від 47 уламків. Він уже брав участь у наступі на Курську область.
Раніше Андрій був професійним грабіжником.
Після майже чотирьох років повномасштабної війни звикаєш бачити втомлених бійців, які провели місяці і роки на передовій. Тут інша атмосфера — висока боєздатність, патріотизм і, можливо, полегшення від того, що вони більше не за ґратами.
Вони відкрито кажуть: багато колишніх в'язнів тікають одразу після виходу з тюрми. Але більшість добровільно йдуть воювати.
"Я багато чого зробив злісного для цієї країни. Тому виправляти помилки потрібно постійно та за все приходить плата".
"У мене є навички, — усміхається Олексій. — Вмію вбивати. Ще й не судять за це".
Офіцери визнають: щоб дожити до кінця війни, цим бійцям знадобиться велике везіння. Але самі вони, здається, не бажають опинитися в якомусь іншому місці.
Непрості порівняння
На початку війни Росію різко критикували за масове відправлення ув'язнених на фронт — за різними оцінками, туди відправили понад 200 тисяч людей, яких фактично кидали у "м'ясорубку".
Чи робить те саме Україна?
Заступник міністра юстиції Євген Пікалов відповідає коротко: "Різниця величезна: росіянам платять за кожні сто метрів, а українців рухає патріотизм".
Пікалов називає себе реформатором і наполягає, що Україні потрібно більше уваги приділяти ресоціалізації засуджених, а не лише карати їх.
"Наша мета — дати їм шанс. Це не експлуатація їхньої уразливості. Це можливість захищати країну, і тільки", — каже він.
Щодо моральності звільнення тих, хто вчинив убивства, Пікалов уточнює: мова йде не про помилування, а про умовне звільнення за певних умов.
"Завжди є емоційна складова. Але навіть без війни для деяких родин вироки ніколи не здаються достатніми", — додає він.
З часом стає все важче знайти людей, готових воювати.
До миру - далеко, а потреба у мотивації — велика. Тому пошук таких добровольців, за словами українських посадовців, триватиме.
Інформує bbc.com
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини