Колиска історії

Давним-давно на високому пагорбі стояла старенька дерев’яна церква, в якій служив настоятель Євстратій Романовський. Він був людиною талановитою та освіченою, довгий час служив у Санкт-Петербурзі і співав у хорі імператриці Єлизавети. Свої останні роки настоятель проведе у нашому тихому містечку Таращі і буде свідком багатьох подій, які вже давно стали історією, нашою історією…

Отже, одного погожого дня Євстратій вирішив занотувати все те, що бачив і чув з життя таращанців. І розпочав він писати літопис, в якому описував події, легенди, перекази тощо. Відбулось це приблизно у 70-80-х роках XVIII століття. Після його смерті у 1773 році, цю справу міг продовжити Андрій Пахалович, який також був настоятелем тієї ж старої Свято-Георгіївської церкви (нині це територія Будинку культури). Коли збудується новий цегляний собор, життєпис передадуть туди і дописувати його буде Микола Баравський аж до подій 1910 року. Після зруйнування храму у 1938 році, реліквію віддадуть директору школи №1 Василю Максимовичу, а той – студенту-літератору Юрію Бурляю. Подальша доля літопису, на жаль, не втішна. Юрія з братом забрали на фронт, а їх батьки – евакуювались. Коли німці штурмом брали Таращу, їхня хата згоріла, а разом з нею і безцінний Таращанський рукопис…

Але, на щастя, Юрій Семенович дуже любив книги і захоплювався історією, а тому багато разів час від часу перечитував той сувій паперу, пожовклого від часу. Це були 29 сторінок написані грамотною російською мовою XVIIIстоліття, літери виведені каліграфічно та чітко, а остання сторінка заповнена до самого кінця, тому можна вважати, що текст ще мав продовження! Закінчується розповідь на подіях до Першої світової війни, а розпочинається з легенди про заснування нашого міста козаком Тарасом.

Ось такий маленький переказ про колиску історії і древній літопис зародження славетного міста Таращі.

стаття: Анастасія Ганнич