Тренування як стиль життя

На початку цієї статті, хотів би висловити свою щиру думку. Поспілкуватися з людиною, яка вміщає в собі велике серце, кам’яне завзяття, силу духу та волі – це перемога. Необхідно брати приклад з Віктора Володимировича Поштаренко!

Уродженець с. Володимирівка, навчався у Володимирівській школі, після призначення батька директором Ківшоватської школи переїхали всією сім’єю до с. Ківшовата, де саме і розпочалась спортивна історія майбутнього рекордсмена Європи та cвіту. Вже з дитинства прагнення стати першим втілювалося у життя.

Як починався Ваш чемпіонський шлях?

Свою діяльність спортсмена почав з сьомого класу з легкої атлетики. Вже тоді досягнув першого дорослого результату і я став другим на чемпіонаті України з легкої атлетики. У 1986 році поступив в інститут фізкультури в Черкасах на факультет педагогічного виховання. В 1988 році пішов в армію, де й пройшло знайомство з тренажерним залом. Прийшовши з армії я перепрофілювався з легкоатлета, мені дуже сподобалась «штангочка», на пауерліфтинг. І за півтора року я досягнув рівня майстра спорту. Але, тоді мені не надали звання майстра спорту. Тоді були вимоги, окрім виконання нормативу, через пів року його необхідно було підтвердити, а потім вже присвоювали звання майстер спорту. А я перейшов тоді на заочну форму навчання і пішов викладати, спочатку у Лісовицьку школу, тому і не підтвердив. Коли вже працював у другій школі, хлопці наші - Вова Гайдамака та Сергій Фастов в «Стимулі» почали закручувати тоді пауерліфтинг. Якось Сергій приходить і каже,- "Віктор Володимирович, а я кандидат в майстри спорту"- і показує це посвідчення. А я собі думаю, та я також колись був… Це було десь у 2005 – 2006 роках. Бо в мене вже тоді було дві грижі, три протрузії, в мене був період, що я два місяці взагалі не вставав із ліжка.Але я завжди кажу, якщо не має у голові вавки, то можна все подолати: будучи ще в школі в мене був класний керівник йог - Шохін В’ячеслав Васильович. Коли ми займалися йогою, він мені сказав, Вітя – щоб піднятися, треба опуститися. Я все не міг зрозуміти, як це треба опуститися для того, щоб піднятися! І оце ж будучі два місяці недвижним, мені порадили прочитати Поля Брегга «Голодування».

Я і починаю голодування: 21 день на медичній дистильованій воді. Перший тиждень температура під сорок, але проголодувавши три тижні, я згадав про ці слова – щоб піднятися треба опуститися. Наскільки очищається розум, свідомість, все і ти починаєш як з чистого листа.

Я встав і пішов. Це і дало мені новий виток у житті. Повертаючись до Сергія Фастова, мене це зачепило, я також колись був, і розпочав спочатку для себе, хоча б 100 кілограмчиківпідіймати мені буде достатньо. Але спортивна агресія довела мене, що я вже підіймаю 240 кг.

Які Ваші максимальні показники у пауерліфтінгу, по трьох дисциплінах?

Значить, по вагових категоріях: 100 кг категорія – присідання 217,5 кг, на останніх змаганнях і він є рекордом Європи і мій особистий, а в 90 категорії присідання 215 кг. Жим лежачи, значить 147,5 і 140 кг відповідно. В становій тязі - в мене кращий в 100 категорії – 240 кг, це я нещодавно на кубку «Мирона» потягнув, а в 90 – 235 кг. І той, і той є рекордом Європи. Сума триборства 580 і 592,5 кг.

В такому спорті без травм, мабуть не обійшлося? Чи спіткали вони Вас і як сильно?

Перший раз це був відбір на чемпіонат світу. При першій справі присідання, у третій спробі, начебто розігрітий – я розриваю квадріцепс стегна на сорок відсотків, два меніски і передній рог хрестоподібний. Через буквально п’ятнадцять хвилин коліно як футбольний м’яч, я напився знеболюючого, пожав лежачи 135 кг і 210 на одній нозі станову потягнув і закінчив змагання. Одразу звернувся у приватну клініку. А потім звернувся до колег спортсменів, чемпіонів світу, Олімпії. До речі, друг мій, Аркадій, торік «Арнольд класік» виграв.Оце він вилічив мене і через пів року після травми я присідав вже 150 кг. Це перша серйозна травма. Потім перед кубком Європи, за три тижні, на тренуванні обриваю косий м’яз живота. І хто мене зараз бачить без футболки, шуткують: "Володимирович в тебе, що печінка збільшена?". А в мене немає косого м’яза і одна сторона наче випадає, але я зрадів, що вона не надірвалася, а повністю відірвалася, тому, що швидше загоюється. І через три тижні на цих змаганнях я виконав норматив майстра спорту міжнародного класу. А ось у вересні, за півтора місяця перед кубком "Мирона" розірвав двоглавий м’яз стегна. Теж підлікувався, виступив на турнірі, поставив рекорд свій, 240 кг станову потягнув і зайняв третє місце в абсолютній першості. Оце ми такі!

Чим відрізняється проста людина від спортсмена? Коли проста людина щось робить і стає важко, вона каже «та ну, важко». А спортсмен зціпив зуби і ще додає. Аналізуючи, це воно в тобі сидить, цих якостей не можна добитися, це з народження. Зараз не можу представити життя без тренування. Тренування – це стиль життя!

Зараз Ви тренуєте спортсменів?

Я сам тренуюсь і хто до мене звертається: «Володимирович, будете тренувати мене?». Звичайно, питань немає. Минулого року я навіть возив свою групку у Білу Церкву на змагання престижної федерації IBF, ФПУ – федерація пауерліфтінгу по-нашому, і всі з нашої команди були з призами. Це і Валера Іонов, Богдан Коваленко – тоді виграв, брати Русов Іван та Роман. Наші, таращанці.

Ось тиждень назад був Кубок Євразії і Ви брали участь! Що Ви бороли на цих змаганнях?

Три золоті медалі і три рекорди Європи. Оце на змаганнях знов травмував плече і в жимі лежачі рекорд не вдався. А в присяду, становій тязі і в сумі триборства поставив рекорди в віковій категорії50-59 років. Категорія ветеранів. Тепер планує скинути вагу до 90, позагоювати рани і зробити перерив до наступної осені. І травми і психологічно важко, раніш по вісім – десять стартів було, а зараз вже на психосоматичному рівні не витримую. Буду готуватися до чемпіонату світу, який проходитиме в Києві.

Думки, щодо створення спортивного клубу в громаді були у Вас?

Були. В ідеалі, я думав, в будинку культури хотів зробити професійний фітнес-центр, тренажерний зал, з душовими і тренажерами. Знаю у нас багато їздять в Білу Церкву у «Sportlife», а чому б не займатися в рідному місті, у такому ж за комфортом залі.Зараз вже трохи почалися зміни, в Луці поставлять тренажер, в спортивній школі. Це правильно. До речі, згадав про тренування. У нас велика спортивна родина, коли буваю по різних містах, а тренування по плану, то я його не пропускаю, а дзвоню друзям і ходжу на тренування, і в Черкасах і в Кіровограді.

Що Ви побажаєте юним спортсменам?

Якщо бути – то бути першим.

Щоб діти в першу чергу зрозуміли, що вони хочуть у житті, ставили цілі і добивалися цих цілей. Це не обов’язково спорт. Зараз працюючи в школі, бачу, що діти мало чого хочуть. Але бажаю, щоб вонивсе ж таки знаходили в собі бажання хотіти, будь-то музика, наука чи спорт.