До чого призведе заборона на постачання вугілля з Росії

 Останній місяць осені почався із заборони Росією провадити імпорт енергетичного вугілля в Україну. Йдеться про антрацит (вугілля марки А) та пісне (П). Воно видобувається лише на окупованих територіях Донбасу. «Таке вугілля завозила компанія «ДТЕК» (Луганська ТЕС, Криворізька ТЕС), «Донбасенерго» (Славянська ТЕС) та «Технова» (Дарницька ТЕЦ, Сумська ТЕЦ, Чернігівська ТЕЦ)» – повідомив напередодні народний депутат Андрій Герус, голова Комітету ВР з питань енергетики та ЖКГ.

Слідом за новиною про заборону імпорту вугілля з Росії прийшла інформація, що Україна з 1 листопада не отримає імпорту електроенергії ані з Росії, ані з Білорусі. Протягом усього жовтня політики та чиновники в Києві «ламали списи» в дискусіях: варто чи не варто відновлювати імпорт електроенергії з країни-агресора та недружньої сусідки. Майже в останні дні жовтня НКРЕКП заборону зняла, а системний оператор НЕК «Укренерго» провів конкурс на міждержавні перетини – на 2200 МВт та 900 МВт відповідно. Загалом, виграло 10 компаній, серед яких найбільший обсяг викупив НАЕК «Енергоатом» – 885 МВт з нової білоруської АЕС під Гродно.

Та напередодні Гелловіна з’ясувалося, що Росія та Білорусь, зі свого боку, жодних конкурсів на продаж електроенергії не проводили і продавців не визначали. Тобто, цю електрику просто немає кому документально продавати.

Саме ж 1 листопада відзначилося ще однією новиною: «Газпром» удвічі знизив обсяги прокачування газу українською ГТС – зі 109 млн кубометрів на добу до 57 млн «кубів» на добу. Про це повідомив очільник ОГТСУ Сергій Макогон на своїй сторінці у Facebook.

Отже, Росія, навіть не чекаючи холодів, оголосила Україні «енергетичну війну» по всіх фронтах, і лякає українців «змерзлими дітьми в дитсадках та пацієнтами в лікарнях». Взагалі-то, до кризової зими 2021-22 років призвели непрофесійні дії галузевих чиновників. Які саме, та чи понесуть вони покарання, розбирався Mind.

Скільки вугілля потрібно країні? Споживання вугілля в Україні на теплових станціях (ТЕС) та теплоцентралях (ТЕЦ) коливається від 23 до 25 млн тонн на рік. Найбільший попит припадає саме на опалювальний період.

Кампанія з накопичення вугілля на складах провалена в повному обсязі. На кінець жовтня там мало б знаходитися від 2,5 до 3 млн тонн, а фактично є дещо більше за 560 000 тон. На багатьох станціях запасів менше критичного рівня.

Також вугіллям опалюють оселі кілька мільйонів людей у приватних будинках, його використовують невеликі приватні ТЕЦ та котельні, сільськогосподарські підприємства. Тому, загальне споживання в осінньо-зимовий період (ОЗП) – це ще плюс кілька мільйонів тонн.

Скільки вугілля видобувається і де? На державну компанію «Центренерго» постачається вугілля з державних українських шахт. До 4 млн тонн «видають» шахти у Донецькій, Луганській, Львівській, Волинській областях. Це так зване газове вугілля (марка Г), але обсяг видобутку з року в рік падає, і стабілізувати галузь не вдається вже восьмий рік поспіль.

Близько 20 млн тонн видобуває компанія «ДТЕК» на своєму підприємстві «Павлоградвугілля» і постачає його на свої ТЕС. Періодично, вона продає держстанціям певні обсяги вугілля. Але за поточної ситуації ця допомога може припинитися, бо ДТЕК узяв курс на відмову від вугілля.

Навесні 2021 холдинг передав у власність держави підприємство «Добропіллявугілля», що видобувало до 2 млн тонн на рік, продає своє шахтоуправління «Обухівське» у Ростовській області Росії. Бо, навіть попри те, що це ШУ видобуває антрацит, привезти його на Луганську ТЕС (це найближча станція), стає дедалі складніше. Навесні 2020 року Росія так само заборонила імпорт ростовського антрациту, і Луганська ТЕС майже півроку стояла без вугілля, спалюючи газ. Також ДТЕК методично закриває старі шахти в Павлограді й обмежує розробку лав на діючих.

«Ми бачимо водень нашим наступним паливом. Спочатку на своїх ТЕС хочемо перейти з вугілля на газ, а потім – на водень», – заявив Дмитро Сахарук, виконавчий директор ДТЕК, на Газовій інвестиційній конференції, що проходила в Києві.

ПАТ «Донбасенерго», де держава володіє 25% акцій, нещодавно ввело в дію нову лаву на шахті 1-3 «Новогродіська». Лава невелика, із запасами лише у 1,2 млн тонн. Проте, це дозволить піднімати на-гора 2500 тонн щодоби. На Слов’янській ТЕС, що належить Донбасенерго, використовують суміш антрациту та газового вугілля у співвідношенні 70% на 30%, тож, будь-яке вугілля для них не буде зайвим. Крім того, на станції працює невелика ТЕЦ, яка забезпечує опаленням і гарячою водою містечко Ніколаєвка, де розташована Слов’янська станція.

Що взагалі відбувається з державним вуглевидобутком? На жаль, він знаходиться в жалюгідному стані. Україна вже вісім років не має жодної стратегії та програми з розвитку вугільної галузі. І на вищих рівнях бракує спеціалістів, здатних вжити адекватних дій. «Усі ці проблеми не вирішуються роками, стає лише гірше. Це тому, що в нас вугільною галуззю займаються люди, які геть на цьому не знаються. Вони отримують мільйони, а пересічний шахтар – 20 000», – ще на початку цього року заявив Олександр Абрамов, заступник голови Незалежної профспілки гірників України, голова місцевої організації НПГУ м. Мирноград і Покровського району.  

Держава не може дати раду трьом десяткам шахт, що залишилися в її віданні. Наприкінці 2020 року Міненерго вітало ДП «Львіввугілля» з достроковим виконанням плану за рік – 1,085 млн  тонн. А поруч вже 30 років стоїть шахта №10 «Нововолинська», готова на 85% і здатна видавати по 1 млн тонн вугілля на рік. Але, у країни немає грошей на її добудову (а на купівлю «чорного золота» у країни-агресора – є).

Чи розрахувалася держава з шахтарями? Загальний борг шахтарям по зарплатам сягає майже 2 млрд грн. Щосезону уряд видає розпорядження: «знайти і виділити шахтарям на погашення заборгованості 650 млн грн», «…800 млн грн», «…261 млн грн», і так далі. Але, все одно, заборгованість у 2-3 місяці стабільно зберігається. І мова йде про людей на шахтах у Донецькій та Луганській областях, неподалік лінії розмежування.

Що і де можна імпортувати? Державна «Центренерго» та близько 15 ТЕЦ різної форми власності – від комунальних до приватних – у регіонах купують вугілля, окрім державних шахтоуправлінь, ще й у комерційних компаній, які імпортують його звідусіль. Імпорт з Росії завжди був ризикованим, і от цей ризик «спрацював» повною мірою.

Міністр енергетики та вугільної промисловості Герман Галущенко заявив, що Україна імпортуватиме антрацитове вугілля з США, Південно-Африканської республіки (ПАР) та Казахстану. Минулого тижня ціни на нього на європейських хабах піднялися до $220-226 за тонну.

Найбільшим покупцем є компанія ДТЕК. «ДТЕК та міжнародною компанією HC Trading домовлено про додаткову суднову партію американського вугілля, обсягом 60 000 т. Очікується, що поставка прибуде до України в середині листопада цього року. Таким чином, на сьогодні загальний обсяг вугілля, законтрактований із США, становить 285 000 т.», – йдеться у повідомлені компанії.

Раніше ДТЕК вже отримав із США дві партії на 75 000 та 150 000 тонн. Крім того, вже третій місяць поспіль компанія імпортує газове вугілля з Польщі (укладено дві угоди на постачання сукупно 340 000 тонн енергетичного вугілля), а також Казахстану. Та, оскільки вугілля з Казахстану йде транзитом через Росію, є велика вірогідність, що Москва заблокує і ці поставки.

Що не так із керівництвом галуззю? За першого «постмайданного» міністра енергетики Володимира Демчишина Україна, замість закону про біржову торгівлю вугіллям і створення власного внутрішнього вугільного ринку, отримала формулу «Роттердам+». Другий, Ігор Насалик, вступаючи на посаду навесні 2016-го, пообіцяв створити дві робочі групи. Перша мала об’єднати всі державні шахти, провести їх аудит, інвентаризацію майна, та розробити оптимальні схеми співробітництва, а друга – вибудувати оптимальні фінансові та інвестиційні програми, і налагодити справедливий збут. Закінчилося все тим, що друга група просто запропонувала підняти дотування тонни вугілля з 1500 грн/т до майже 6 000 грн/т. Куди пішли ці гроші, не може відповісти ніхто.

Третій міністр, Олексій Оржель, відзначився тим, що з перших же днів скасував проєкт «Енергетичний міст» між Україною та Польщею, який передбачав систему фінансування добудови 3-го та 4-го блоків Хмельницької АЕС і на сьогодні вже міг би стартувати. А також скасував угоду про приєднання ДП «Східний ГЗК», який видобуває уран, до НАЕК «Енергоатом», через що ГЗК на сьогодні має сотні мільйонів «зарплатних» боргів і майже зупинені проєкти розбудови нових уранових шахт.

За в.о. міністра Ольги Буславець, наближеної до ДТЕК, остання компанія влаштовувала шантаж державних шахт – при несплаті за електрику холдинг просто від’єднував шахти від живлення, і вони повільно затоплювалися. Щоби повернути їх до роботи, спочатку треба було відкачувати воду. Зокрема, такі випадки траплялися на шахтах Південнодонбасська-1 та Південнодонбасська-3 поблизу Вугледара, за 30 км від лінії розмежування.

Герман Галущенко – міністр-юрист, що позиціонує себе як активного «провідника» добудови стратегічних ядерних об’єктів. При цьому, на Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) досі немає дозвільних документів від Держатомрегулювання; борги перед американською компанією Holtek не виплачуються; на 2022 рік знов укладено угоду з РФ на вивезення відпрацьованого ядерного палива – а це ще $200 млн, які Україні буде змушена заплатити країні-агресору.

Нещодавно кілька разів міністр заявив, що запустить у роботу всі 15 блоків українських АЕС. За інформацією з наближених кіл, спеціалісти йому пояснювали, що одночасно скерувати 13 880 МВт базової потужності в об’єднану енергосистему країни не можна – вона просто не витримає. Але він, нібито», «не почув». Тож проходження поточного опалювального сезону викликає дедалі більше запитань та побоювань.

Що буде далі? Днями у професійній фб-спільноті точилися суперечки щодо подальших дій влади на тлі заборони імпорту вугілля. Один із колишніх міністрів зробив зауваження авторці цих рядків, мовляв, «винні не лише міністри, а й інші люди, які працювали в командах, і шалені розкрадання на шахтах». На підтвердження своєї думки навів кілька прізвищ.

Серед таких, зокрема: Олексій Кураков, заступник пана Галущенка, звільнений 29 вересня 2021 року, відповідав за постачання вугілля на генеруючи теплові станції, свого часу працював у «Донбасенерго» та «Центренерго»; Віталій Беляков, радник пана Куракова, бізнес-партнер Олександра Януковича; Олександр Уваров, у 2019-20 роках був заступником директора у ПАТ «Центренерго», відповідав за постачання обладнання та вугілля, після зміни менеджменту увійшов до кола чиновників Куракова. Олександр Зорін, заступник міністра за часів міністерки Ольги Буславець, курував вуглевидобуток. Свого часу був директором ДП «Мирноградвугілля», саме при ньому відбувалися затоплення шахт «Південнодонбасська-1» і «Південнодонбасська-3».

Треба ще згадати Юрія Зюкова, Ігоря Мартиненкова, Станіслава Толчина – заступників міністрів, які опікувалися вугільним питаннями в перші «постмайданні» роки. Усі вихідці з донецького регіону, колишні члени Партії регіонів та очільники великих вугільних шахтоуправлінь, що залишилися на окупованих територіях. Саме їх «зусиллями» будь-яка спроба реформувати вугільну галузь гальмувалася, хоча саме тоді для цього був найкращий період.

Згідно з рішенням РНБО від 22 жовтня, Кабмін разом із НКРЕКП мають провести позапланові перевірки компаній-власників ТЕС та ТЕЦ – щодо дотримання ними ліцензійних умов у забезпеченні гарантованих запасів палива.

І тут знову виникає ціла низка запитань. Що перевіряльники збираються знайти на станціях, і як діятимуть потім? Знову накладуть штрафи? Та, якщо компанії не змогли закупити вугілля до цього часу, жодні штрафи не підвищать його запаси зараз. А зима вже близько, і єдиними можливими кроками нинішніх чиновників від міністерства та уряду стануть віялові відключення, зниження температури опалення та прохання до підприємств і населення скоротити споживання енергоносіїв.

1 листопада директор Об’єднаної газотранспортної системи України (ОГТСУ) Сергій Макогон повідомив, що після скорочення удвічі прокачування газу по магістральним трубам України, можна очікувати що до кінця грудня це прокачування взагалі впаде до нуля. Отже, Україна ризикує втратити транзит і опинитися в епіцентрі чергової «газової» війни. Щоправда, головним інженером в ОГТСУ наразі є Юрій Зябченко – один із трьох спеціалістів, які взимку 2009-2010 років напрацьовували стратегічні плани і схеми розвороту всієї газотранспортної системи в реверсному напрямку. Принаймні, хоч у цій структурі працюють люди з досвідом. Тож, уся надія на них.