Осінь приходить

Осінь приходить повільно, тактовно, плавно, як туман, вповзає в душу ранковою прохолодою, тонкими нитками павутинок в повітрі, запахом опалого листя, нічним безсонням, туманними млявими днями, холодними вологими лавками в сквері, сріблястими калюжами під ногами, букетами сумних бордових айстр і пишними кулями жоржин, ранніми сутінками, яблучними пирогами з корицею, неосяжним колючим сумом, вовняними шкарпетками і нежиттю...

Осінь — єдина пора року, яка чомусь навчає.

Вона вчить цінувати звуки першого проливного весняного дощу і запаху грози, вчить пам'ятати спів ранкових птахів на шелестких гілках плакучої верби, вчить виловлювати з пам'яті смак м'яса, апетитно засмаженого на мангалі на залитій літнім сонцем галявині, вчить «виймати» зі скарбнички пам'яті відчуття сухого теплого піску італійських пляжів на ступнях...

Осінь вчить цінувати тих, хто поруч — їх нічні розповіді про вчинені дурниці, їх каяття і винуватий погляд з під опущених вій, торкання їх теплих рук, звук їх сплячого рівного дихання. Осінь вчить цінувати те, що є зараз, вона, як гостра жорстока бритва оголює почуття, вивертає нерви навиворіт і найменша подія немов набуває масштабів світового значення...

Восени стає невблаганно всіх шкода — перехожих, що біжать в промоклих плащах, сумне сонце, що потьмяніло, в безнадійно затягнутому небі, зламану парасольку, погаслу від пориву вітру останню цигарку, бродячих собак, власні промоклі туфлі, недочитану книгу, молоко, що збігло, птаха в клітці у вікні на проти...

Коли вулиці надійно охоплені жовтнем, головне налаштуватися на правильну хвилю. Можна, наприклад, порівнювати себе з листям. Вони міцно тримаються за минуле, так вони пожовтіють і опадуть, але вони до останнього борються за місце, яке так довго було для них домівкою. Можна заснути до весни як столітні дуби, скинути вантаж зайвих проблем, дивитися сни про літо, закушувати поганий настрій молочним шоколадом і таблетками на основі звіробою. Можна закутатись у вовняний картатий плед і вихідні безперервно дивитися європейське кіно, наївне і нереально добре - щоб від цього «теплого» обману, хоч трохи посвітлішало на душі. Можна рахувати, скільки сльозинок упускає Осінь на цей раз, коли її терпінню приходить кінець і вона, як примхлива дівчина, закочує слізну затяжну істерику на кілька днів. І завжди безглуздо задавати питання в «нікуди» про причини цих сліз — просто пройшло літо, найпрекрасніше літо в цьому році...

Мені ніколи не зрозуміти людей, що захоплюються осінню, плавним «засинанням» природи, безпробудними дощами і туманами, в яких місто пливе, як в молочному киселі... Осінь — немов створена для ностальгуючих поетів, вона з легкістю навіє депресію і слабкість духу, надихне на новий збірник любовної лірики... тільки любов врешті-решт виявиться нещасною, нерозділеною, такою, що вселяє зневіру, яка не має майбутнього...

У ранньої осені, все ж, є дещо прекрасне — здається, що все ще буде добре, що не буде дощів і перших заморозків. Здається, що пульт управління все ще в наших руках, ми можемо все змінити і підкорити своїм бажанням, вимкнути програму «смутку» і запустити веселий калейдоскоп емоцій. І знову буде тепло, і щастя ще неодмінно повернеться в образі кольорової короткометражки під назвою «бабине літо».

А коли зовсім не під силу, заспокоюю себе думкою- - що осінь, це ще не смуток... вірніше не тотальна його форма. Справжній смуток приходить разом з літом, коли немає з ким розділити його пустотливе сонце, морську піну, біг по гарячій гальці морського узбережжя, довгі ночі, що пахнуть маслами пачулі і бергамотом, смак молодого вина і перших персиків...

Мені часом здається, що відлік часу варто починати саме восени, коли в перший холодний ранок, натягуючи теплий светр тебе відвідує думка, про те, що знову потрібно починати чекати весни і гарячого безтурботного літа...

Осінь прийшла, а значить пора зварити чашку ароматного глінтвейну, перебрати теплі речі, посміхнутися «блідо» своєму відображенню в дзеркалі і включити лічильник часу... весна все одно настане, ось побачите ...

МАРІЯ ЩЕРБИНА портал "Хайвей"